ангіології КЛІНІЧНА

17.11.2017

ангіології КЛІНІЧНА

ангіології КЛІНІЧНА — розділ медицини, що вивчає і розробляє методи діагностики, лікування і профілактики захворювань судин.

Межі ангіології клінічної остаточно не визначені. Багато хвороб судин досі залишаються прерогативою невропатологів, дерматологів, отоларингологів, офтальмологів і терапевтів.

Виділення ангіології клінічної в самостійний розділ медицини диктувалося насамперед поширеністю судинних захворювань, що є причиною загибелі або інвалідності великого контингенту людей як в мирний, так і у воєнний час. Так, за даними Б. В. Петровського і Ф. М. Плоткіна, 32,9% всіх поранень судин під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. становили ізольовані ураження артерій, а 64,5% — сукупні поразки артерій і вен. За статистикою московських прозектур, кожна десята людина з числа осіб старше 30 років помирає від атеросклерозу артерій (див. Атеросклероз). За даними І. А. Костромова (1948), варикозне розширення вен спостерігалося у 15,3% обстежених пацієнтів. Деякі зарубіжні автори [Додд і Коккетт (Н. Dodd, F. Cockett), 1956] вважають, що варикозне розширення вен страждає кожна п’ята жінка і кожен п’ятнадцятий чоловік (див. Варикозне розширення вен).

Лікарям Стародавнього Риму, Греції і Єгипту були відомі ознаки артеріального і венозного кровотечі, методи їх зупинки, а також такі захворювання, як варикозне розширення вен, «мимовільна гангрена» і інше. У 3-4 століття нашої ери Антіллусом і Філагріусом були запропоновані операції при аневризмах, які практично в незмінному вигляді збереглися до 30-40-х років нашого століття. Гіппократ (див.) Пропонував ампутацію кінцівки при «мимовільної гангрени». У роботах лікарів середньовіччя Везалія і Амбруаза Паре багато місця приділяється саме питанням тимчасової або постійної зупинки кровотечі з судин.

Інтенсивний розвиток ангіології клінічної почалося з 17 століття. Накопичуються знання про анатомію і фізіологію артерій, вен і капілярів, описуються раніше невідомі ураження судин [Купер (W. Cowper), 1702; Дюпюїтрена (G. Dupuytren), 1833; Винивартера (A. Winiwarter), 1879; Рейно (М. A. G. Raynaud), 1862; Н. І. Пирогов, 1866], пропонуються різні, в основному фізіотерапевтичні, методи лікування. З’являються перші класифікації уражень судин і робляться спроби науково обґрунтувати ряд хірургічних втручань на судинах: перев’язку з урахуванням колатеральногокровообігу, видалення аневризм тощо (В. Пелікан, 1817; І. В. Буяльський, 1823; Н. І. Пирогов, 1832) . В цей же період робиться перша вдала операція ушивання рани плечової артерії [Халловел (Hallowel), 1759].

Впровадження в медицину методів асептики і антисептики, наркозу і рентгенології дозволило в середині 19 століття хірургії, і зокрема ангіології клінічної, по-новому підійти до хірургічного лікування ряду захворювань судин. Робляться спроби обгрунтувати можливість накладення судинного шва при ураженні судин і пропонуються найрізноманітніші модифікації швів [Н. В. Екк, 1877; А. С. Ясинівський, 1889; Жабуле і Бріан (М. Jaboulay, E. Brian), 1896].

У 1902 році Каррель (A. Carrel, 1902) опублікував свою основну роботу, присвячену судинному шву (див.). У подальших дослідженнях, присвячених ауто-, гомо- і гетеропластіке судин, він закладає основи сучасної судинної реконструктивної хірургії (див. Кровоносні судини).

Одночасно з вдосконаленням методів накладення судинного шва в нашій країні і за кордоном розроблялися паліативні хірургічні втручання на симпатичній нервовій системі [Леріш (R. Leriche), 1921; В. Н. Шамов, 1922; Дієс (J. Diez), 1924; П. А. Герцен, 1927] і на наднирнику (В. А. Опель, 1923; С. С. Гірголав, 1923; І. І. Греков, 1924) для лікування різних форм «мимовільної гангрени».

У 1928 році Дос Сантос, Ламас і Калдас (R. Dos Santos, A. Lamas, P. Caldas) з успіхом застосували в клініці вдосконалену методику внутрішньоартеріального введення контрастних речовин для уточнення характеру ураження периферичних артерій. Контрастне зображення судин малого кола вперше отримав Форссманн (W. Forssmann, 1929). Ангіологія клінічна широко застосовує ангіографію для діагностики уражень магістральних артерій і вен. Удосконалювалися апаратура і методики проведення досліджень, поліпшувалися контрастні препарати.

Все це і призвело до того, що ангіографія стає основним діагностичним посібником в ангіології клінічної, що дозволяє точно встановити характер ураження, його протяжність і ступінь розвитку колатерального кровообігу (див. Ангіографія).

1952 рік — рік народження і початку широкого застосування в ангіології клінічної протезів з синтетичних матеріалів. Ці протези при пластиці аорти і великих магістральних судин повністю витіснили ауто- і гомоткані в хірургічному лікуванні обструктивних уражень судин.

Паралельно хірургічним досліджень в ангіології клінічної триває вивчення етіології і патогенезу захворювань артерій і вен, уточнюється їх клінічна картина і диференціальна діагностика.

Пропонуються спеціальні біохімічні та фізіологічні методи дослідження для оцінки характеру ураження і ефекту проведеного лікування: капіляроскопія, термометрія, плетизмография, ангіотензіотопографія, об’ємна сфигмография, реографія, вивчення системи згортання і антісвертивающей систем крові, біогенних амінів, медіаторів вегетативної нервової системи.

Новий підйом ангіології клінічної настав в 50-60-ті роки ХХ століття. Він був підготовлений усією багатовіковою історією хірургії, терапії, невропатології та інших дисциплін, а також прогресом в хімії, фармакології та інших галузях науки.

Багато поразки військового і мирного часу, вроджені та набуті захворювання судин, лікування яких до останнього часу залишалося проблематичним, стали з успіхом радикально виліковуватися хірургічним шляхом (коарктація аорти, облітеруючий артеріосклероз нижніх кінцівок, синдром Лершла, аневризми черевного і грудного відділів аорти).

ангіології КЛІНІЧНАангіології КЛІНІЧНА

Тромбози, емболії і стенози артерій, викликають порушення функції дистально лежать відділів, симптоматична гіпертонія, «черевна ангіна» — все піддавалося ретельному вивченню і радикальному лікуванню.

З’явилися повідомлення про вдалі операції з приводу стенозу усть ниркових і мезентеріальних артерій, а також судин, що відходять від дуги аорти [Фрімен (N. Freeman), 1954; Міккелсен, Заро (I. Zaro, W. Mikkelsen), 1959; Б. В. Петровський, 1963, 1970]. Виробляються втручання при ураженні (тромбозах і сужениях) вен, а також при захворюваннях з порушенням мікроциркуляції.

У 60-70-ті роки 20 століття хірургічного лікування стали піддаватися хворі з ураженням коронарних артерій. За позитивного результату операції були отримані хороші результати: зникали ознаки ішемії міокарда та серцевої недостатності (див. Артеріалізація міокарда). Стали об’єктом хірургічного втручання і судини головного мозку.

Поряд з удосконаленням хірургічних методів лікування ряду захворювань широкого поширення набули й консервативні, засновані на застосуванні спазмолітичних і судинорозширювальних препаратів, гангліоб локаторів, антикоагулянтів і фібринолітиків.

В даний час спостерігається становлення ангіології клінічної як самостійного розділу медицини. Відкриваються судинні центри, оснащені сучасною електронною та рентгенологічної апаратурою, що дають можливість ретельно і всебічно обстежити хворих з ураженням великих і дрібних судин. Ці центри є школою для підготовки ангиологов широкого профілю.

Питання, пов’язані з діагностикою, лікуванням і профілактикою ураження судин, неодноразово обговорювалися на міжнародних і вітчизняних симпозіумах і з’їздах.

У багатьох журналах публікуються матеріали по ангіології клінічної.

Бібліографія: Костромов І. А. Деякі статистичні дані про варикозному розширенні вен нижніх кінцівок, Вести, хір., Т. 68, № б, с. 26, 1948; Опель В. А. Мимовільна гангрена, Пг., 1923; Петровський Б. В. Хірургічне лікування поранень судин, М., 1949; Петровський Б. В. та Плоткін Ф. М. Класифікація поранень судин і деякі статистичні дані, Досвід сов. мед. у Великій Батьківщин, війни 1941-1945 рр., т. 19, с. 26, М., 1955; Петровський Б. В., Беліченко В. С. і Крилов B. C. Хірургія гілок дуги аорти, М., 1970; Пирогов Н. І. Початки загальної військово-польової хірургії, ч. 1-2, Дрезден, 1865-1866; Bujalsky Е. Dissertatio medico-chirurgica sistens, momenta quaedam aneurysmatum, pathologiam therapiamque spectantia, Petropoli, 1823; Carrel A. La technique operatoire des anastomoses vasculaires et la transplantation des visceres, Lyon med., P. 859, 1902; Dodd H. a. Gockett F. B. Pathology and surgery of the veins of the lower limb, Edinburgh — L., 1956; Forssmann W. Die Sondierung des rechten Herzens, Klin. Wschr., S. 2085, 1929; Leriche R. et Fontaine R. La chirurgie du sympathique a-t-elle un base anatomo-pathologique, J. Chir. (Paris), t. 30, p. 1, 1927; Raynaud A.-G. M. L’asphyxie locale et de la gangrène symétrique des extrémités, P., 1862; Winiwarter F. über eine eigenthümliche Form von Endarteriites und Endophlebitis mit Gangr̈n des Fusses, Langenbecks Arch, klin. Chir., Bd 23, S. 202, 1879.

Джерело: ангіології КЛІНІЧНА

Також ви можете прочитати